Як стати ревним служителем Божим?

«У ревності не лінуйтеся, духом палайте, служіть Господеві» (Рим 12:11)
Чи не найболючішою проблемою сьогодення є пасивність членів в церквах. У церковних богослужіннях та інших проектах готові брати участь не більше 20% членства, а решта 80% значно комфортніше почуваються у ролі спостерігачів, слухачів, а іноді навіть критиків… Це прояв «синдрому лаодикійської церкви» - охолодження першої любові до Господа. Така ситуація може привести до сумних наслідків, тому її немажливо залишати без належної уваги. Потрібно якось пробуджувати віруючих до діла служіння. Адже, чим більше віруючих наполегливо трудяться на ниві Божій, тим сильнішою стає церква, тим більше добра можна зробити для слави Божої, тим значніший вплив матиме така громада в своїй місцевості. Сучасним християнам необхідно запалитися вогнем ревності до діла Божого і з гідністю виконувати своє призначення на землі та велике доручення Ісуса Христа.

Слово ревність в українській мові має такі синоніми: наполегливість, завзятість, горливість. Російський аналог цього слова - «усердие», яке складається з двох слів «усе серце». Тобто ревність у служінні – це праця від усього серця і з усієї сили. Ось яких служителів потребує Собі Господь. Таке служіння у великій мірі залежить від виконання людиною першої заповіді: «Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!» (Мр 12:30). Якщо християнин буде всеціло любити Господа, то і буде ревно служити Йому, бо любов буде спонукати його до цього.
Кожен член церкви є служителем Божим. Не тільки пастор і проповідники звершують служіння перед Божим лицем, це привілегія кожної спасенної людини. Існує безліч способів і можливостей, якими можна послужити на славу Божу. Патання лише в тому, як ми служимо Господу? Чи ми служимо Господу ревно – від усього серця і з усієї сили, з великим бажанням і наполегливістю, чи, можливо, служіння Богові для нас не є важливим елементом христинського життя?
Думаю, що немає потреби переконувати кожного з нас в тому, що наше служіння повинно бути ревним, про це всі ми чули не одну проповідь. Краще зосередити свою увагу на практичній стороні цього питання, на тому як стати ревним служителем Божим.
Біблія та історія знає багато прикладів того, що ревними служителями Божими були люди, які усвідомили свою важливість у ділі Божому. Вони зрозуміли, що Бог хоче звершити Свій план через них і дали Йому можливість діяти в їхньому житті. Отже, найперше, щоб стати ревним служителем Божим, потрібно усвідомити свою важливість у ділі Божому.
Апостол Павло коли почав служити Господу був сильний і енергійний, але з плином часу, в наслідок багатьох побоїв, гонінь, кораблекрушінь, хвороб і нестатків він ослаб і служіння давалося йому щораз тяжче. Проте, він не перестав звершувати свої місійні подорожі, не перестав проповідувати… Він міг би сказати, що з нього досить вже служінь, пора йому піти на заслужений відпочинок, а служіння хай несуть молоді брати, такі, як Тимофій і Тит, але Павло цього не зробив і продовжував служити Господу. Він розумів свою важливість в ділі Божому. Будучи слабим і немічним він невтомно трудився на ниві Божій, говорячи, що через його неміч проявляється сила Божа. Навіть будучи у в’язниці, він ніколи не вважав себе втраченим для діла Божого.
Часто багато християн служать Господу не на повну силу через те, що вважають, що в них нічого не вийде, що є люди, яким це вдасться краще. Вони не усвідомлюють своєї важливості у ділі Божому. Вони кажуть: «Мій голос нічого не вирішує», «хай молодші все зроблять без мене», «я не маю дару для того», «з мене не має ніякого толку». Таким був Мойсей в той момент, коли Бог говорив йому про те, які плани він має для Нього. Бог сказав Мойсею, що Він планує вивести ізраїльський народ з єгипетської неволі і хоче використати його для цього. Мойсей став просити Господа, щоб він знайшов когось іншого. В нього було багато різних відмовок: «хто я, що піду до фараона?», «що я скажу їм?», «таж вони не повірять мені і голосу мого не послухають», «я не промовець», «пошли іншого».
Але в кінці-кінців Мойсей послухався Бога і Бог використав його для Своїх планів не зважаючи на всі його недоліки.
Як колись так і тепер у ділі Божому немає неважливих людей. Всі діти Божі одинаково цінні для Нього і для всіх Він має Свої особливі плани.
Для прославлення Свого імені в сирійському народі, Бог використав маленьку дівчинку, яка розповіла Ноеманові – сирійському воєначальникові про те, що в Ізраїлі є пророк живого Бога. Самуїл в дитинстві служив у храмі при священникові Ілії і його служіння полягало в тому, щоб відчиняти і зачиняти двері в храмі, може ще подати води для старого священника, але й він був важливим служителем, бо навряд чи хтось інший робив би це якби не було малого Самуїла. Пророчиця Анна, удова років вісімдесяти й чотирьох, яка жила при храмі служила Богові постом і молитвою. Вона, написано, не відлучалася з храму, а значить розуміла що вона дуже важлива в очах Божих і її, на перший погляд непомітне служіння, має вагу. Ці приклади показують, що кожен християнин є важливий у ділі Божому і кожне служіння є важливим також. І саме усвідомлення своєї важливості в ділі Божому спонукає людину до ревного служіння.
В житті бувають ситуації, коли люди або обставини намагаються повалити нас на землю, розтоптати, знищити. Через це іноді складається враження, що ми нічого не вартуємо. Але, що б не сталося ми не можемо втратити своєї цінності як людина, як особистість. Її у нас ніхто не може забрати. І незважаючи на наш вік, проблеми, відсутність сили, незавидні таланти – ми важливі для Бога і для діла Божого.
Бути ревним служителем Божим означає не шукає відмовок, коли Бог кличе тебе до служіння, але розуміти, що ти важливий в Божому ділі і дозволити Богові працювати через тебе, втілюючи у життя Свої плани.
Окрім усвідомлення своєї важливості у ділі Божому, кожному християнинові, щоб стати ревним служителем Божим, потрібно посвятити себе Богові.
Коли християнин приймає хрещення і стає членом церкви, він складає присягу Господу в тому, що буде служити Йому з добрим сумлінням. Це і є посвята себе Господеві. І ця посвята повинна тривати все життя. І щоб бути ревним служителем Божим, треба пам’ятати про свою посвяту Йому і відповідати за свої слова. Але, нажаль, дуже часто буває, що християни, які посвятили себе для Бога, живуть так, ніби в них немає ніяких зобов’язань перед Ним. Вони забувають про свою посвяту Господу і посвячують своє життя і тіло для всього іншого, а для служіння Богові в них не залишається часу. Таких християн ревними не назвеш, бо вони не дбають про служіння і не мають посвяти Богові.
В момент увірування і свого початкового слідування за Господом майже всі християни є активними у ділі Божому, але проходить рік чи два і вони стають пасивнішими у своєму старанні та наполегливості. Пропадає перша любов до служіння, вогонь ревності поволі зутухає і перетворюється на клубки диму. Приходить лінь, яка вбиває активність і рух вперед. Апостол Павло зауважив можливість такої ситуації і серед віруючих в римській церкві. Саме тому пише до них: «у ревності не лінуйтеся». Тобто, не ставайте пасивними в ділі Божому, не переставайте бути наполегливими і не жалійте своїх зусиль для служіння Господеві, пам’ятайте про свою посвяту Господу.
Я не раз думав, чому деякі люди, члени церкви, не ходять на служіння, а бігають по різних церквах? А це тому, що вони не посвятили себе служінню в церкві, в них немає посвячення, тому вони і перетворилися на духовних бомжів, які не готові взяти на себе відповідальність хоч за якусь ділянку праці для Господа. Так само буває і у відносинах. Чому чоловік одружився, а потім ганяє, як кіт у березні місяці? Чому? Бо він не посвятив себе дружині, він на вінчанні просто язиком молов. Тому він і бігає тепер. Якщо я посвятив себе своїй дружині, я вдячний їй за все, що вона зробила для мене: народила мені сина, допомагає мені у всьому, піклується про мене. Вона вдячна мені, а я вдячний їй і це наше посвячення. Я люблю свою сім’ю, я переживаю за кожного її члена, я староюся дбати про них, адже я себе для цього посвятив. Я пам’ятаю що я повинен бути з ними і в радості і в горі, і в бідності і в багатстві… Коли людина посячена Богові, тоді вона ревна до діла Його. Вона переживає за церкву, в якій вона служить, вона думає про те, як послужити церкві, вона мріє про розвиток і розширення кордонів та можливостей її церкви і працює в тому напрямку. Вона не може сидіти вдома тоді, коли в церкві є богослужіння, бо вона цим живе. Ревний християнин не буде служити Господеві на 30 чи 50%, він для Господа зробить все, що зможе, бо він посвятив себе для Нього. Він віддав себе в жертву живу для Господа.
Окрім двох названих, є ще третя важлива умова: щоб стати ревним служителем Божим, потрібно начитися долати труднощі.
Ісус Христос будучи на землі попереджав Своїх учнів про те, що на Його послідовників чекає не легка доля. Так як Ісуса світ не прийняв, так само і Його послідовників світ не може прийняти. Христос попереджав: «Страждання зазнаєте в світі» (Ів 16:33), «за Ім'я Моє будуть усі вас ненавидіти» (Лк 21:17) і т.д. Слова Сина Божого виявилися абсолютно правдивими. Вже в книзі Дії святих апостолів ми читаємо про те, яка доля спіткала унів Христа, апостолів та перших християн. Мойже всі вони померли мучиницькою смертю за віру в Христа. Апостолу Павлу також стяли голову за вірність Господу і невтомне служіння Йому. Доля наших дідів при комуністичній владі була не лекшою. Вони пережили гоніння, непосильні штрафи, репресії, висилку в Сибір, тюрми… Але це не зламало їх і не відвернуло від віри в Ісуса Христа. І ті хто повернулися додому живими, знову продовжували трудитися на ниві Божій, проповідуючи грішникам євангельську звістку.
Останнім часом з’явилося багато таких членів церкви, які спробували виконувати якесь служіння і в них за першим разом це не вдалося як слід і вони одразу здалися і вирішили що це їм не під силу, замість того, щоб проявити наполегливість і спробувати щераз. Я знаю багато сестер, які мають музичний слух і спробували співати для Господа на богослужінні. Вони один раз заспівали, людям в церкві сподобалося, а їм самим не сподобався їхній спів і вони більше ніколи не робили другої спроби. Я знаю також молодих братів, які можуть проповідувати, але не роблять цього, бо кажуть, що їм дуже важко приготовити проповідь. Вони не хочуть прикладати зусиль і долати труднощі. І ці труднощі їх зупиняють. Вони стають пасивними. Хіба такого служіння бажає Господь? Ні! Він хоче бачити своїх дітей сильними, здатними долати перешкоди, вставати після падіння і йти вперед з новими силами.
Після того, як Мойсею Бог сказав що він не ввійде в обіцяний край, думаєте йому було легко? Ні! Але він не перестав служити Богові і вести народ Його. Коли в царя Давида помер новонароджений син і син Авесалом, хіба йому було легко? Ні! Але він не перестав служити Богові. Він переступив через ці труднощі. Апостол Петро після свого відречення від Христа теж пережив духовну кризу, але він переміг цю трудність і продовжив ревно служити Богові. Апостол Павло не одноразово був побитий, каменований, стомлений, хворий, але він не перестав служити Богові. А сам Ісус Христос? Яке в нього було життя? Але незважаючи ні на що, Він не зійшов з дистанції і виконав план спасіння до кінця. Це якраз і є ревність до свого служіння.
В одній з своїх книг Джон Максвел розповів історію про довгохвостого папугая Чіппі, який був життєрадісний і любив співати. Проблеми цієї пташки почалися в той момент, коли його господиня вирішила почистити його клітку за допомогою пилососа. Раптово задзвонив телефон, господиня кинулася відповідати, і папугая несподівано засмоктав пилосос. Зауваживши пропажу, господиня швиденько вимкнула пилосос, відкрила його і витягнула Чіппі з мішка для пороху — приголомшеного, але живого.
Побачивши, що папугай покритий чорним брудом, господиня пішла у ванну кімнату, де засунула Чіппі під кран з напором холодної води. Побачивши муки пташки вона зрозуміла, що заподіює своєму вихованцю ще більшу шкоду, ніж раніше, і вирішила висушити Чіппі користуючись феном. Історія про цього папугая закінчується словами: «Пташка більше не співає».
Дивно, але багато людей переживши важкі моменти в житті, стають схожими на цього папугая. Вони дозволяють своїм минулим негативним проблемам руйнувати нинішнє життя. Вони не здатні забувати про свої поразки і не можуть зкинути з себе тягар минулого. Минулі біди, образи, проблеми і турботи заважають таким людям служити Господу. Вони більше не співають, не проповідують, не читають Біблію. Їхня любов до Бога, який на їхню думку, не справедливо з ними поступив, охолоджується, а ревність до служіння взагалі зникає. А хіба це правильно? Біблія висвітлює зовсім іншу позицію щодо випробування та труднощів в житті християнина. Ап. Петро пише: «Тіштеся з того, засмучені трохи тепер, якщо треба, всілякими випробовуваннями, щоб досвідчення вашої віри було дорогоцінніше за золото, яке гине, хоч і огнем випробовується, на похвалу, і честь, і славу при з'явленні Ісуса Христа» (1 Пет 1:6-7). Отже, труднощі і проблеми не повинні зупиняти нас у служінні Господеві, а навпаки зміцньовати нашу віру. Тому, щоб стати ревним служителем Божим, потрібно навчитися долати труднощі і не зупинятися в служінні.
Наше ХХІ сторіччя характерне занепадом християнських цінностей, відходженням людини від Бога, глибокою духовною кризою сусіпльства. Богові потрібні люди, які будуть боротися за чистоту, які будуть виривати душі людей з диявольських тенет, які будуть світлом для світу. Звичайно цими людьми повинні стати ми – діти Божі, члени церкви Його. Ми покликані служити Йому і звершувати наше служіння з ревністю. Заклик апостола Павла до римської церкви: «у ревності не лінуйтеся, духом палайте, служіть Господеві» надзвичайно актуальний і в наш час. Щоб стити ревним служетелем Божим кожен християнин повинен усвідомити свою важливість у ділі Божому, посвятити себе Богові і навчитися долати труднощі, які трапляються на життєвій ниві. Господь цінує кожного Свого служителя і віддасть кожному згідно з ділами його. Ісус сказав: «Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошанує Отець» (Iв.12:26).
Олег Борис