В сучасному українському суспільстві все більше і більше говорять про проблему взаємо ідношення між батьками та дітьми. „Ми втрачаємо своїх дітей!” – це одне із гасел сьогодення. Зрозуміло, що ми живемо в період, коли втрачаються загальнолюдські та християнські цінності. Аргументуючи дану ситуацію Біблією,можна сказати словами апостола Павла: «Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи. Будуть бо люди тоді… батькам неслухняні…» 1-Тим. 4.1-2.

Я дуже вдячний Богу, що народився у віруючій сім’ї. Та це не означає, що моя сім’я дала мені змогу народитися вже віруючим. Зовсім ні, проте мої батьки добре попрацювали, щоби я не заблукав у цьому світі, але щоб потрапив саме на ту стежку, котра веде до Господа Ісуса Христа.
Багато віруючих людей тяжко зітхають, знаючи, що їхні діти або вже є в світі, або впевнено крокують туди. І в багатьох випадках батьки, переживаючи за свою дитину, починають шукати крайнього. Тут вказівний палець може бути направлений на саму дитину та на її недобрий характер, на керівника молоді, проповідників, пресвітера або навіть церкву. Та я б не спішив із висновками. Причини можуть бути набагато ближче аніж здається. І, власне, головною причиною можуть бути самі батьки…